Пструг, хліб та вино – це кнайпа, де тепер живуть два ґазди.
Ця історія розпочалася давно. У 1826 році трапилась сумна подія – завалилась стара львівська ратуша, давши тріщину внаслідок будівельних маніпуляцій. Єдиними постійними мешканцями ратушевої вежі були сурмач та його родина. Руїни поховали під собою двох жовнірів, п’ятьох робітників та сурмача. З того часу родина сурмачів покинула вежу ратуші назавжди та оселилась поруч із помешканням львівського дзигармайстра в жидівській дільниці.
Місько Пструг – львівський сурмач і гуцул за походженням. Гуцулам, як справжнім горянам, не страшна висота ратушевої вежі, а львівська сурма виконує ту ж роль, що і трембіта.
Заробітки муніципальних працівників невеликі, тому у вільний час ґазди роблять то, що найкраще вміють готувати.
Сурмач з родиною готує в печі річкову форель, по-гуцульськи — пструг, яку щодня отримує від родичів з Карпат. Місцеві знають, що наш пструг — найсмачніший у Львові, а гості, вперше скуштувавши форель, повертаються щоразу, коли є у місті.
Другий ґазда – дзиґармайстер Петро Братванка, який доглядає годинник Ратуші. Петро випікає найсмачніший у місті хліб — білі та житні багети, рівні, як стрілки годинника. А як нарізає той хліб кавалками, то подає гостям з намазанками 11 різних смаків, які люблять дорослі та діти.
Годинникар добре знається на вині і відібрав найліпші з українських, а ше й з тих не наших вин (навіть безалкогольних), котрі найкраще доповнять смак пструга і намазанок.
